Час збирати наше культурне надбання та віхи історичної спадщини Арабатки
Складна ситуація з запобіжними карантинними заходами в більшості регіонів України блокувала польовий сезон 2020 року, були заборонені археологічні експедиції більшості університетів. В стані невизначеності з проведенням робіт цього року перебувала і команда Арабатської експедиції Інституту археології. Все вирішив дзвінок Щасливцевського сільського голови Віктора Плохушко, який повідомив спеціалістам про провалля, яке утворилося на полі поблизу найбільшого кургану біля с. Щасливцеве. З інформації Віктора Олександровича стало зрозуміло, що на добудові видовженого насипу (висотою 0,3м, так званому хвості) до тіла великого кургану провалилась поховальна катакомба. Наполегливість, стрімка організаційна та фінансова підтримка голови виконкому Щасливцевської сільської ради дозволили експедиції в найкоротші терміни прибути на місце.
Результати дослідження кургану володаря Арабатського степу, що правив тут п’ять тисячоліть тому.
Наприкінці серпня та в першій половині вересня Арабатська експедиція Інституту археології НАН України, в складі якої, крім інших співробітників, працювало одразу п’ять фахівців зі ступенем кандидата історичних наук, розкопала добудову до великого (вис. 4 м) кургану доби ранньої бронзи. Його насип, розташований на південь від с. Щасливцеве, домінує над краєм лесового підвищення і його добре видно в західному напрямку при погляді з дороги від району гарячого джерела, пансіонату «Експрес» та інших баз відпочинку до початку садиб села. Науковці, які вже третій сезон працюють в тісній співпраці з виконкомом Щасливцевської сільради та його головою Віктором Олександровичем Плохушком, до цього розкопали курган доби бронзи поблизу села, в якому відкрили 36 поховань. Це поховання багатьох поколінь мешканців Арабатського степу, які використовували насип кургану (№1) з періоду від ранньої бронзи до доби пізнього середньовіччя. Іншими словами, період функціонування кургану №1 як поховальної пам’ятки охоплює значний часовий проміжок від четвертого тисячоліття до нашої ери по орієнтовно 15‑17 ст. нашої ери.
Роботи розгорнули вже на наступний день і відразу стало зрозуміло, провал стався над катакомбою досить великих розмірів. З огляду на сусідство великого кургану доби бронзи, відразу виключили версію про скіфську приналежність катакомби. І подальші роботи, що тривали більше тижня, це підтвердили. Стала зрозумілою вся картина поховального комплексу. Невелика кругла вхідна яма, глибиною 2 м від сучасної поверхні, в верхній частині мала діаметр 0,8 м і майже вдвічі розширювалася в середній частині. З неї до поховальної камери вів невеликий лаз. Велика підземна поховальна камера виявилася площею близько 4,5 м2 (саме її склепіння не витримало випробування часом, яке довершили важкі трактори), а в центральній її частині випростано, головою на захід, поклали чоловіка. Ще на рівні попередньої розчистки його залишків стало зрозумілим, що це поховання соціально важливого представника населення скотарів, що належали до інгулецької археологічної культури ‑ складової великого катакомбного культурного кола.
Подальші дослідження залишків поховання підтвердили та посилили цю думку. З’ясувалося, що небіжчика супроводжував набір речей. Серед них добре заполірований кам’яний молоток з дерев’яним руків’ям, з бездоганним круглим отвором. Цей артефакт, що слугував символом влади небіжчика, підтверджував його високий соціальний статус також і розфарбований червоною фарбою посох з круглим навершшям (нажаль, поганий стан збереженості цієї речі не дозволив її вилучити з могили) та сім мініатюрних стріл з та світло-жовтого прозорого креміню. Голову та кінцівки небіжчика було пофарбовано вохрою. Ретельне дослідження залишків черепу (його розчавило падінням склепіння катакомби, а в залишках ховрахи влаштували своє кубло), дозволило встановити, що голова померлого була відокремлена від тіла та піддана обряду мацерації. Череп шляхом виварювання чи вимочування в спеціальних розчинах позбавили м’яких тканин, а потому на ньому з суміші глини та вохри (мінеральної фарби червоного кольору) відтворили скульптурний портрет померлого. Археологічно подібні випадки зафіксовані в регіонах р. Молочної та степового Криму біля Джанкою. Тобто завдяки випадку і пильності мешканця с. Щаслицеве Дмитра Борисенко, який першим помітив та повідомив про провалля біля кургану Віктора Плохушка, який підняв по тривозі археологів, для науки збережено важливий поховальний комплекс 33 – 30 ст. до н.е., який посяде чільне місце в системі пам’яток Степової України доби ранньої бронзи.
Подальші дослідження насипу‑добудови до кургану №4, дозволили відкрити ще чотири давніх поховання. Одне з них катакомбної культури з трьома небіжчиками (серед них і дитина). Поховальна камера витягнута з заходу на схід і під її протилежними торцевими стінками виявлено дві орнаментовані ліпні посудини. Не зважаючи на присутність посудин, кістки небіжчиків були розкидані по могилі, кучно лежали лише черепи під східною стінкою камери. Вірогідно, небіжчиків первісно поклали головами на схід. Тобто дивна на перший погляд ситуація, яку було зафіксовано в могилі, склалася не внаслідок її давнього пограбування, а як результат певного ритуального руйнування соплемінниками.
Наявність на головній осі насипу-добудови ще трьох могил бабинської археологічної культури змушує вважати, що саме завдяки їм збудували цей «хвіст» кургану. На це вказують і раніше розкопані подібні досипки. Могили «бабинців» приблизно на тисячу років молодші за катакомбні, тоді як тут опинились дві могили останніх, ще й поважних в соціальному плані? Вірогідно, поруч, за 50‑60 м від вже існуючого великого кургану №4, скоріш за все, тоді ще не дуже великого за розмірами, звели скромний насип для «катакомбників», який потім перекрили насипом–досипкою. Власне тому катакомбні могили і опинилися на його північній периферії.
Поховання носіїв бабинської археологічної культури дали матеріал для антропологів, а з трьох могил археологам дісталась лише невеличка посудина, проте з могилки двомісячного немовля.
Варто зазначити, що перспективним для подальшого дослідження є курган №4. Він найбільший серед насипів навколо с. Щасливцеве і є крайнім з півдня в розтягнутому ланцюгу (довжиною 3 км) з п’ятьох курганів. На трьохверстовій карті 1913 р. налічується дев’ять насипів, проте на сьогодні маємо лише п’ять. P.S: Сільський голова Віктор Плохушко має амбітні плани щодо відновлення вже розкопаної насипи та збереження історичного ландшафту Арабатської стрілки, а також обов’язкове експонування одержаних артефактів Генічеському краєзнавчому музею, про що вже велися попередні домовленості.
