У с.Щасливцеве є вулиця, названа на честь Рамазана Кузнєцова. А чи знаєте ви, ким була ця людина і чим заслужила таку пошану від нащадків? Якщо ні –цей матеріал для вас.
Спочатку передмова. У Щасливцівської ЗОШ учителями, учнями та батьками створено “Музей історії краю”. Він є осередком освіти і патріотичного виховання. Тут все за правилами: музей має свідоцтво, паспорт, а рада музею проводить екскурсії згідно з планом, займається культурно-просвітницькою роботою, збирає та документує музейні предмети. Доречи, рада музею вдячна всім, хто допомагає у зборі експонатів, адже знання історії свого краю, народу формує любов та повагу до Батьківщини, народних традицій, до національних та загальнолюдських цінностей.
У квітні – травні, цими «переможними» місяцями, екскурсоводи (а це, як правило, учні 7, 9 класів) проводять екскурсії, присвячені визволенню Арабатської Стрілки від нацистських загарбників, а також розповідають про захисника нашого краю – старшого лейтенанта, командира батальйону Рамазана Кузнєцова (на фото – екскурсія для учнів 7 травня). 
Ось ми і дібралися до того, з чого починали. Що ж такого зробив цей командир, що на його честь названо одну з вулиць у Щасливцеве?
Старший лейтенант Кузнєцов був командиром 2-го батальйону 873-го стрілецького полку, який боронив Арабатську Стрілку від фашистських загарбників на початку війни, у 1941 році. Він геройські загиб у тих боях. Поховано Рамазана Кузнєцова у братській могилі, що на старому кладовищі у Щасливцеве.
У 1980-х роках пошуковці Щасливцевської ЗОШ знайшли рідного брата Рамазана Кузнєцова – Іслама, який мешкав в Дагестані у селищі Жиліно. З братом та родичами йшло довге та дружнє листування, учні школи навіть їздили до нього у гості, познайомилися з його родиною. Іслам передав до шкільного музею фотографії брата і документи.
З інформації в інтернеті, дата народження Рамазана – 1917 рік. Зі спілкування із братом пошуковцям вдалося встановити, якою він був людиною. Відомо, що у 1936 році він працював у колгоспі, а у 1937 році пішов служити до армії. Родичі розповідали, що він любив військову справу, часті співав пісні про Чапаєва, був гарним спортсменом. А ще, був добре освіченим – окрім знання російської мови, писав арабською та латинською. Приблизно у 1940 році закінчив на відмінно Тамбовське Червонознаменне Кавалерійське училище. Потім вчився у Москві на курсах вищого командного складу, пройшов також курси під назвою «Постріл» ВКС і отримав звання старшого лейтенанта. Коли гітлерівські війська увірвалися в Україну і проривалися до Криму, його назначили командуючим 2-го батальйону і відправили у 12-ту діючу армію 873 стрілецького полку, на долю якого випала важка оборона Арабатської Стрілки.
15 вересня 1941 року 22 девізія гітлерівців захопила Генічеськ, а наступного дня загарбники вдерлися на Арабатську Стрілку. Рамазан зі своїм батальйоном зайняв оборону за мостом. За спинами їх підтримувала вогнем артилерійська рота – це моряки 127-ї морської бригади зняли з кораблів чотири далекобійні 100-мілімітрові гармати, закопали їх по самі жерла в землю, створивши своєрідний бастіон. З Генічеській Гірці було зручно вести прицільний вогонь по ворогові. Доречи, серед цих моряків був і Іван Макаров, єдиний залишився на сьогодні у живих з оборонців Арабатської Стрілки, і який майже кожний рік приїжджає до нас 9 Травня.
Батарея Рамазана захищалася хоробро, але загарбники переважали чисельністю у кілька разів. Рамазана тяжко поранили, він намагався відповзти до своїх, але гітлеровці його наздогнали, катували і вбили…
Ще два місяці моряки-чорноморці стримували військо генерала Манштейна. Вони були у повному оточенні в тилу ворога, але нищівно палили з гармат та не давали їм прорватися до Криму. Цим подвигом, ціною багатьох життів, вони врятували 51-у армію від розгрому та дали можливість евакуювати цінності з Криму. І тільки 4 листопада 1941 року вони отримали наказ відступити до Керчі.
З листів родичів Рамазана відомо, що у селищі Карт-Джут, де він народився, встановлено обеліск з іменами 463 солдат, серед яких висічено і ім’я Рамазана Кузнєцова.
У Щасливцеве вулицю іменем цього хороброго воїна, справжнього Героя, названо у 1987 році згідно рішення Щасливцівської сільської ради за ходатайством колективу та учнів Щасливцівської середньої школи.
Юлія ПЛОХУШКО, за інформацією «Музею історії краю» Щасливцівської ЗОШ