Юрій Болтрик: Відкрите на Арабатській Стрілці поховання ямної культури з качками не має аналогів

Переглядів: 618

Днями біля с. Щасливцеве на Арабатській Стрілці завершились польові дослідження експедиції Інституту археології НАН України. Чим же морський курорт на Херсонщини зацікавив археологів?

На Арабатській Стрілці є ціла «гряда» курганів, які стародавні мешканці степу ще за тисячоліття до нашої ери використовували як місця традиційних поховань. Вони є пам’ятками археології, проте деякі вже на межі зникнення через інтенсивну оранку та розорення чорними копачами. І жодного разу поховальні насипи на Арабатці не досліджували.

Нещодавно це «археологічне забуття» виправили. Щасливцевська сільська рада замовила в Інституті археології НАН України археологічне дослідження одного з курганів.

Експедиція під керуванням відомого скіфолога Юрія Болтрика тривала три тижні. Які ж загадки задав курган і на що «пролив світло»? Про це розповів очільник експедиції Юрій Болтрик.

– Юрію Вікторовичу, який цінний матеріал для майбутніх досліджень дали розкопки?

– Було відкрито 16 поховань широкого часового періоду від доби ранньої бронзи (3 тисячоліття до н.е.) до орієнтовно 15 – 17 сторіччя н.е. Поховання належать до ямної, катакомбної, культурного кола Бабино, зрубної культур, відкриті поховання сармата, піздньосередньовічних кочовиків. Це істотно поповнює археологічну та антропологічну джерельні бази.

Найбільш важливим є блок з семи поховань ямної культури. І хоч ці поховання надали мало артефактів, вони займуть свою нішу в базі даних цього періоду.

Глечик. Катакомбна культура

Мініатюрний ліпний горщик. Його у руках тримали люди ще декілька тисячоліть тому…

Отримані дані важливі і для історії самої Арабатської Стрілки. Тепер є підтвердження, що цю територію освоїли ще 5 тисяч років тому. Виглядала вона, звичайно, не так, як зараз, переважно це були гарні пасовиська. І вже у цей період їх використовували.

– Чому Ви виокремили саме ямну культура, чим вона так цікава?

Це дуже давня археологічна культура, яка охоплювала великі простори степу від Південного Уралу до середнього Дунаю у період від 3200—2800 років до нашої ери. Носії ямної культури одними з перших почали будувати кургани (з блоків дерену). Своїм небіжчикам в могилах вони надавали положення ембріону (клали їх на спині з підігнутими в колінах ногами). І у кургані знайдено цілий блок таких поховань, за яким є шанс дізнатися більше про життя людей у той час. Незвичними, зокрема, є парна могила чоловіка та жінки.

Та ще одне ямне поховання: захоронення чоловіка у дивному положенні – із розведеними та прижатими майже до рівня плеч колінами. Склалося враження, що тіло небіжчика ще до поховання було складеним, можливо, в якомусь лантуху.

– Що для Вас стало найбільшою загадкою  під час роботи на кургані?

– В одному з поховань ямної культури знайдено небіжчика у супроводі скелетів аж 10 качок! Вони лежали на грудях, животі, стопах, між колінами небіжчика. Подібна риса поховального обряду носіїв ямної культури зустрінута вперше. Точніше, раніше ми зустрічали у похованнях ямників дрібні кістки, які через погану збереженість не могли точно трактувати. А зараз вже вдалося зафіксувати, що це скелети качок і вони пов’язані з похованням. Звертався до колег у Києві – вони  теж дивуються. Попередньо це може бути трактовано, що качок використовували як символічних перевізників померлого в потойбічний світ. Але це ще потребує подальшого вивчення.

Цікавим також є той факт, що права колінна чашечка небіжчика була розбита та часом зрослася, – таке спостереження зробила Людмила Кармазіна, яка розчищала це поховання.

– Поховання озброєного воїна-сармата про що може свідчити?

– Наявність в кургані могили озброєного роксолана (ІІ – І ст. до н.е.) можна пов’язати з одного боку з добуванням солі на Генічеському солоному озері, а з іншого, з джерелами доброї прісної води в цій частині Стрілки. Тобто, він міг належати до спільноти, що контролювала ці дарунки природи в цій місцевості.

– Юрію Вікторовичу, яка подальша доля знайдених артефактів? Що з останками – вони будуть перехоронені, виставлені у музеї чи як?

– Ними вже зайнялися антропологи. Сучасні методи дослідження дають можливість виявити вік, стать, походження, вигляд людини, що вона вживала у їжу, навіть, які у неї були стреси! Ми будемо мати певну картину життя, яке було тут багато тисячоліть тому. Самі останки збережені не дуже добре, щоб їх виставляти у музеї. Але вони будуть зберігатися у спеціальних сховищах.

– Що дають сучасній людині археологічні розкопки, адже, по суті, бентежяться людські останки, що загалом вважається не дуже бажаним. Як Ви ставитеся до цього?

– Така точку зору характерна здебільшого західній археології. Вони намагаються уникати торкання останків, щоб їх не псувати. Але там рівень збереження археологічних пам’яток інший. У нас, якщо брати кургани, дуже часто вони псуються сільгоспроботами чи чорними копачами, і це ризик, що вони щезнуть.

Але в той же час, якщо поховання добре збереглися, в них є побутові речі, які теж у доброму стані, це єдиний спосіб дізнатися про історію матеріальної культури мешканців степу. Про історію Арабатської Стрілки мало що відомо, тому це виправдано.

– Чи були якісь цікаві випадки під час розкопок?

– Працювали, як звичайно. А ось молодим археологам було все цікаво, бо це були їх перші розкопки, їх власні відкриття. І, бувало, вже втомишся, а вони ще просяться: «ну, давайте ще трохи покопаємо!».

І ще, як кажуть, у всякому поганому є хороше. Трактор часто ламався і ми змушені були копати руками, щоб не простоювати і просуватися далі. Завдяки цьому змогли помітити азовські мушлі в тілі кургану, схоже це був додатковий елемент декору могил. Це дає простір для різних версій.

– Відомо, що розкопки кургану у Щасливцеве стануть однією з тем вашої доповіді на першому з’їзді археологів України. На що саме звернете увагу колег?

– Поки що ми згадаємо про поховання з качками та могилу сармата.

– Як, загалом, Ви задоволені результатами експедиції?

– Як вже казав, відкриті артефакти суттєво доповнять археологічну та антропологічну  джерельні бази. Безпосередньо для Арабатської Стрілки важливо те, що тепер достеменно відомо, що її історія починається ще за 3 тисячоліття до нашої ери. А «родзинкою» розкопок є знайдені поховання ямної культури із качками – цьому не має аналогів.

І, звичайно, хотілося б продовжити археологічні дослідженні на Арабатці у майбутньому, гадається, вона ще має чимало загадок свого минулого.

Юлія СЛУЦЬКА

Фото Інституту археології НАН України 

 

 

Залишити коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *